Шлях тіні стіна, продовження. Фантастика, містика

Передісторія: 20 лютого 2022 року мені наснився жахливий сон. Щось тяжке, сіре, вбивче, загрозливе усьому світу накривало небо. Я прокинулась посеред ночі злякана, і в голові повторювались два слова. Незрозуміла фраза: «Летянющая тень». Немає в житті такого словосполучення! Та назва розтягувалось в повітрі у темну пляму, надто довгу, велику й лякаючу. Я записала в телефонний записник, де роблю записи про що не попадя. Записала та й забула. 24 лютого почалась війна. Нещодавно, шукаючи назву для цього оповідання, яке є продовженням «Путь тени стена» (написано російською), несподівано натрапляю на запис з цією назвою. Як осяяло. Все склалось.

(Сюжет другої частини відокремлен, та й не потребує читання першої ).

Це оповідання фантастичне, про Одесу яка була відділена від усього світу містичною стіною ще в першій частині. Про велику єврейську родину яка живе в той реальності. Про новий виклик, боротьбу та любов. Все це видумка. Але я трошки посмикала тут деякі тематики сьогодення. Хочу звернути увагу суспільства, а саме: на етику поведінки під час війни, на реабілітацію травмованих, на тварин яких залишали сам на сам, про одеських волонтерів (Корпорація Монстрів) якими пишаюсь. Як ви зрозуміли, ТО — ще ТОЙ вінегрет під фантастичним соусом.